N-iX

Техінтерв’ю виглядало як квест, де інтерв’юер — ведучий, правила якого знає тільки він. Питання ставились так, ніби їх писали для олімпіади з телепатії, а не для розробника.
Формулювання — як інструкція з IKEA без картинок: ніби слова знайомі, але що саме від тебе хочуть — здогадуйся сам. Замість уточнень — тиша і погляд з серії «ну давай, думай», ніби я не кандидат, а гадалка на технічному прийомі.
Будь-яка спроба міркувати вголос сприймалась як помилка. Бо правильна відповідь уже існує — як секретний пароль — і зберігається виключно в голові інтерв’юера. Не вгадав формулювання — значить «gaps everywhere».
При цьому питання — рівня бази, але подані з таким пафосом, ніби зараз відкриють нову фізичну константу. Після кожної відповіді — пауза, зітхання і вигляд людини, яка щойно переконалась, що людство ще не доросло до її знань.
Десь посеред цього перформансу стало ясно, що 5+ років комерційного досвіду тут важать менше, ніж уміння правильно вимовити RUN vs CMD саме так, як це сьогодні звучить у голові ведучого шоу.
Загальне враження: не техінтерв’ю, а кастинг у клуб «вгадай, що я мав на увазі». Інженерія залишилась десь за кадром.