GoIT

Вчора відбувся захист фінального проекту на моєму потоці FullStack online 44 на курсах GoIT. Надзвичайно хвилююче, оскільки кожен з нас, хто дійшов у навчанні до фінального проекту до кінця, усвідомив, який тяжкий шлях у такі нелегкі часи ми пройшли. На сьогодні я вже працюю в невеликій українській IT компанії, оскільки зайнялася пошуком роботи ще навчаючись на курсах GoIT. Безперечно ми, студенти змогли дійти до кінця навчання та багато-хто працевлаштуватися, завдяки своїй незламності і наполегливості... Але був час, коли ми просто сиділи в телеграмі і не могли відволіктися від стрічки жахливих новин, та GoIT вдалося нас розбурхати та нагадати, для чого ми все це почали. Завдяки проджект-менеджеру Світлані Гупало, яка без кінця нами опікувалася та вирішувала будь-які трабли, мотивувала рухатися далі, не зупинятися. Завдяки чудовим викладачам Саші Репеті, Вові Мельнику, Богдану Лямзіну. Завдяки пречудовому ментору, що заставляв писати та переписувати код, як я казала «чисто та каліграфічно» та як це робиться на реальних проектах (в мене іноді лим йшов вухами — так я злилася на зауваження, проте зараз бачу результат, коли навіть колеги по роботі визнають мій код)))) Завдяки всім цим небайдужим людям, які зробили ці курси не тільки «щоб гроші на нас заробити»! А вони дійсно роблять усе можливе, щоб допомогти нам у всьому: зробити не тільки сильних технічно, проводиться велика робота з удосконалення софт скіллів, допомога кар’єрного спеціаліста, англійська мова, навіть психологічна допомога по перемозі своїх страхів. Група людей, з якою ми проходили від першого групового проекту і яка, нажаль, в силу війни, дійшла до фінального проекту не в повому складі, стала мені рідною. Я писала напевно пророчі слова на першому груповому завданні, що всі ми на той час стала на шлях змін і в повітрі пахне чимось новим та незвіданим. Так і сталося... Попри жахливі обставини війни ми продовжуємо жити, працювати, вірити в світло і добро і бути вдячними. Дякую, GoIT!